ВС КГС висловлено позицію у справі Західного АГС щодо зберігання права користування земельною ділянкою за правонаступником землекористувача

ВС КГС висловлено позицію у справі Західного АГС щодо зберігання права користування земельною ділянкою за правонаступником землекористувача (навіть якщо такий за положеннями чинного ЗК не може набувати права постійного землекористування) до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства

 Такий висновок зроблено ВС КГС у справі №907/475/17 господарського суду Закарпатської області за позовом місцевої прокуратури в інтересах держави в особі управління Держгеокадастру  та міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею, зобов`язання вжити заходи щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки.

Земельний кодекс України (далі - ЗК), прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 ЗК).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК (справа про постійне користування земельними ділянками) вказав, що стаття 92 ЗК не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (Постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 (чинна до 23.07.2013). При цьому обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 «Перехідних положень» ЗК, визнано неконституційним.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.      

Разом із тим, відповідно до статті 141 ЗК (у редакції, чинній на час подання позову Прокурора), підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 цього Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Ця позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18.

Водночас припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 ЗК, допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 21.05.2018 у справі №    922/1017/17, від 31.10.2018 у справі № 916/1776/17; від 10.10.2018 у справі № 907/916/17, від 22.05.2019 у справі № 914/1104/18).

Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002 (набрання чинності ЗК прийнятого 25.10.2001), не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за положеннями чинного  ЗК  не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11).

З повним текстом постанови ВС КГС від 11.03.2020 у справі №907/475/17 можна ознайомитися за посиланням http://reestr.court.gov.ua/Review/88430668

Відділ аналітичної роботи та узагальнення судової практики