ВС КГС підтримано позицію Західного АГС щодо визначення юрисдикції спору про визнання недійсними ухвали міської ради та прийнятого на її виконання розпорядження районної адміністрації щодо вилучення тимчасової споруди позивача з переліку тимчасових...

ВС КГС підтримано позицію Західного АГС щодо визначення юрисдикції спору про визнання недійсними ухвали міської ради та прийнятого на її виконання розпорядження районної адміністрації щодо вилучення тимчасової споруди позивача з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та демонтажу самовільно встановленої тимчасової споруди.

Такий висновок зроблено ВС КГС у справі №914/466/19, в якій залишено без змін постанову Західного АГС від 12.11.2019, якою закрито провадження в справі, оскільки спір у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову -обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Таку правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 920/40/19.

Відповідно до статті 4 ГПК право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 10).

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7частини 1 статті 4 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність суб`єкта владних повноважень як сторони у спірних правовідносинах та виконання ним у цих правовідносинах управлінських функцій.

Правові висновки такого змісту викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду, в тому числі від 11.04.2018 у справі № 161/14920/16-а, від 16.05.2018 у справі № 522/5487/17, від 16.05.2018 у справі № 826/14493/17 (К/9901/28314/18), від 18.06.2019 у справі № 912/1286/18, від 13.11.2018 у справі № 910/2145/18, від 21.11.2018 у справі № 826/12372/17, від 05.02.2019 у справі № 903/922/17.

У справі, яка розглядається, ФОП заявлено позовні вимоги про визнання недійсними ухвали Львівської міської ради від 20.12.2018 №4442 та розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 11.02.2019 № 321 щодо вилучення тимчасової споруди позивача з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та демонтажу самовільно встановленої тимчасової споруди, обґрунтовані незаконністю та безпідставністю таких рішень і дій органу місцевого самоврядування.

Спеціальним законом, який визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини, є Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

Управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень (стаття 5 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

До повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів відповідно до статті 10 зазначеного Закону належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів, а до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

За змістом статті 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

Самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами (частина 1 статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).

Таким чином, наведений Закон наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у сфері благоустрою міста Львова міська рада та її виконавчі органи наділені владними управлінськими функціями, при здійсненні яких вони приймають відповідні акти (рішення, розпорядження), і саме на реалізацію таких управлінських функцій на підставі законодавства Львівською міською радою було прийнято оскаржену у цій справі ухвалу від 20.12.2018 № 4442 та на її виконання відповідне розпорядження районної адміністрації від 11.02.2019 № 321, перевірка законності яких є предметом позову у зазначеній справі.

Такі дії та рішення органу місцевого самоврядування є реалізацією ним владних функцій, тому звернення до суду з метою їх оскарження зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно здійснюватися в порядку адміністративного судочинства.

Водночас судом апеляційної інстанції з огляду на заявлені позовні вимоги та підстави, якими позивачем обґрунтовано ці вимоги, зміст оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, не встановлено обставин наявності спору про належне позивачу право на тимчасову споруду, при цьому позовна заява обґрунтована виключно доводами незаконності прийнятих ухвали та розпорядження і не містить вимог про захист права власності (користування) способами, встановленими для захисту таких прав.

Разом із тим суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що положеннями статті 20 ГПК не передбачено можливості оскарження до господарського суду рішення, прийнятого суб`єктом владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій, а спори щодо оскарження таких актів суб`єктів владних повноважень носять публічно-правовий характер і мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства. При цьому саме суд адміністративної юрисдикції перевіряє чи прийнято рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За наведених обставин, Львівська міська рада та Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради при прийнятті оскаржуваних ухвали та розпорядження діяли як суб`єкти владних повноважень, виходячи зі своїх владних управлінських функцій, відтак спір у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2145/18, від 18.06.2019 у справі № 912/1286/18, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2019 у справі № 914/392/19.

З повним текстом постанови ВС КГС від 19.02.2020 у справі №914/466/19 можна ознайомитися за посиланням тут.

Відділ аналітичної роботи та узагальнення судової практики