ВС КГС наведено аналіз частини 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо спорів, які підлягають розгляду в межах справи про банкрутство.

Такий аналіз наведено ВС КГС у справі №914/1772/18 Господарського суду Львівської області за позовом Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" до Державного підприємства "Львіввугілля" про розірвання договору на постачання електричної енергії.

Зокрема, відповідно до частини 4 статті 10 Закону про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Указана норма кореспондується з положеннями пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України, яким визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Справи, передбачені пунктом 8 частини 1 статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина 9 статті 30 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.

Аналіз наведеного свідчить, що частина 4 статті 10 закону про банкрутство підлягає застосуванню лише у разі, якщо вимога пред`являється до боржника під час провадження у справі про його банкрутство; вимога має бути майновою або про недійсність правочину з боржником у цій справі про банкрутство (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 907/574/116).

Отже цільова спрямованість Закону про банкрутство передбачає розгляд в межах справи про банкрутство саме майнових спорів та спорів про недійсність правочину з боржником, що має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредиторів, які можуть, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог.

Разом із тим ДП "Регіональні електричні мережі" щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство звернулося до суду з вимогою про розірвання Договору про постачання електричної енергії, яка є немайновою.

Суд відзначає, що спір за цією вимогою (на відміну від немайнової вимоги про визнання недійсним укладеного боржником правочину, з якою судом помилково ототожнено позовну вимогу ДП "Регіональні електричні мережі") не входить до числа тих, що відповідно до частини 4 статті 10 Закону про банкрутство та пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України підлягає розгляду господарським судом в межах справи про банкрутство.

Той факт, що право оренди є майновим правом і охоплюється поняттям "власність" за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не змінює бухгалтерський облік такого права як нематеріального активу та не впливає на кваліфікацію спору про розірвання договору постачання електричної енергії як немайнового (близькі за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 26.06.2019 у справі № 289/2227/17, від 03.07.2019 у справі № 289/2204/17).

Таким чином, позовні вимоги ДП "Регіональні електричні мережі" є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не пов`язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство позивача, відтак ці вимоги мають розглядатися окремо поза межами справи про банкрутство в порядку позовного провадження (аналогічного висновку щодо розгляду позовних вимог про розірвання договору в окремому позовному провадженні дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 27.02.2018 у справі № 916/738/16).

З повним текстом постанови ВС КГС від 19.09.2019 можна ознайомитися за посиланням тут.

Спір про витребування майна банкрута у добросовісного набувача або з чужого незаконного володіння розглядається в межах справи про банкрутство – постанова ВС КГС від 07.02.2018 у справі №925/997/17, постанова ВС КГС від 06.08.2019, для перегляду натисніть тут.

Спір про припинення користування земельною ділянкою розглядається в межах справи про банкрутство – постанова ВС КГС від 06.08.2019 у справі №924/758/17, для перегляду натисніть тут.

Відділ аналітичної роботи та узагальнення судової практики