Західний апеляційний господарський суд

08 грудня 2020, 12:00

Таку позицію викладено ВС КГС у справі №921/99/18, в якій залишено без змін постанову Західного АГС від 29.07.2020 у справі за позовом власника нерухомого майна про припинення права постійного користування земельною ділянкою відповідача, на якій розміщено нерухоме майно, що було придбано позивачем у відповідача, а також визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Частиною 1 статті 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.

При цьому, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я права користування земельною ділянкою в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

За змістом частини 1 статті 167 та статті 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин та набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Невиконання органами державної влади повноважень у межах їхньої компетенції, встановленої законом, може бути підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

З огляду на викладене, ВС погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що позовна вимога в частині припинення права постійного землекористування відповідача не підлягає задоволенню, оскільки у відповідача право постійного користування земельною ділянкою припинилося автоматично в силу закону.

Отже, у контексті спірних договірних правовідносин положення частини 5 статті 116 та статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України (щодо перехід права на земельну ділянку, яка перебувала саме на праві постійного користування, у зв`язку з набуттям юридичної особою права власності на майновий комплекс, а також визначення розміру такої земельної ділянки з врахуванням того, що на ній розташований лише майновий комплекс) необхідно застосовувати таким чином:

"Набуття юридичними особами приватного права у визначеному законодавством порядку права приватної власності на майновий комплекс, який включає об`єкти нерухомого майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу закону, договору, рішення суду, інших обставин, що мають юридичне значення, та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови постійного землекористувача від вказаних земель.

З повним текстом постанови ВС КГС від 01.12.2020 у справі №921/99/18 можна ознайомитися за посиланням.

Відділ аналітичної роботи та узагальнення судової практики