ВС КГС підтримано позицію Західного АГС щодо застосування принципу дії закону у часі у спорі про визнання за позивачем права на приватизацію способом викупу об`єкта приватизації

Таку позицію викладено ВС КГС у справі №914/1220/19, в якій залишено без змін постанову Західного АГС від 09.07.2020 про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарфор-Кераміка" про визнання права на приватизацію приміщень способом викупу.

Зокрема, у випадку, якщо навіть рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269-VIII, однак процедура продажу не була завершена, приватизація такого майна має відбуватись за новим законом.

Верховний Суд враховує, що на дату звернення позивача у 2016 році до відповідача про завершення процедури приватизації приміщень шляхом викупу діяла ч. 2 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06.03.1992 №2171-XII, згідно з якою покупець, який став власником об`єкта і не скористався на момент його приватизації правом викупу будівлі (споруди, нежитлового приміщення) у межах займаної таким об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, нежитлове приміщення), якщо це не заборонено законодавчими актами. Наведена редакція норми Закону введена на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012 2014 роки" від 13.01.2012 (набрала чинності з 19.02.2012).

Водночас суд апеляційної інстанції правильно зауважив на тому, що тривалий розгляд відповідачем заяви позивача від 29.08.2016 про включення орендованого ним нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5 до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, не може бути підставою для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права на приватизацію способом викупу об`єкта приватизації - приміщень, які є власністю Львівської міської ради.

Верховний Суд зауважує на тому, що застосування принципу дії закону у часі означає, що визначене у нормативно-правовому акті право, якщо особою не було здійснено конкретних дій щодо його реалізації під час чинності такого нормативно-правового акта, не може бути збережене у майбутньому після того, як відповідний акт втратив свою чинність, а новим нормативно-правовим актом таке право не передбачено або встановлено у іншому обсягу.

Суди не встановили обставин, що позивач після звернення його у 2016 році до відповідача з заявою про завершення процедури приватизації приміщень шляхом викупу і до набрання чинності Закону України Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269-VIII вчиняв відповідні дії (наприклад, звертався до суду з відповідним позовом щодо бездіяльності органу місцевого самоврядування) для реалізації чинного на той час нормативно-правового акта, зокрема, ч. 2 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06.03.1992 №2171-XII.

Водночас на момент звернення позивача з позовом у цій справі, право позивача приватизувати способом викупу орендовані ним нежитлові приміщення передбачене Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269-VIII за умови дотримання приписів ч. 2 ст. 18 цього закону. Цим же Законом визначено й умови, дотримання яких є необхідним для реалізації такого права.

З повним текстом постанови ВС КГС від 18.11.2020 у справі №914/1220/19 можна ознайомитися за посиланням.

Відділ аналітичної роботи та узагальнення судової практики